Як все починалось: П’ятдесят років тому, 29 грудня 1964 року, відбувся офіційний запуск Краматорського заводу лиття і поковок.

На першому етапі, у 1964 році, вводився у експлуатацію цех металургійного оснащення, де готували металоконструкції та оснащення для майбутніх основних цехів, та модельний цех. На другому етапі вводилась до строю перша піч електросталеплавильного цеху. Вона дозволила почати випуск товарних злитків дрібного розважування для інших заводів на той період, поки будувались фасонно-сталеливарний, термічний та ковальсько-пресовий цехи.

Одночасно йшов розвиток соціальної сфери: будувались їдальня, дитячий садок, гуртожиток.

Перші успіхи: 1 січня 1970 року Державна комісія підписала Акт введення до експлуатації електросталеплавильного цеху. До запуску готувалась 50-тонна піч ДСП-50. У 1972 році була здана до експлуатації перша черга фасонно-ливарного цеху, був введений до експлуатації обрубний цех. Почала надавати продукцію ковальсько-термічна ділянка, де виробляли осі для тракторних причепів.

У грудні 1972 року була запущена нова піч ДСП-100 і бригада Олексія Антоновича Семененко провела першу плавку.

За рішенням Раді Міністрів СРСР на краматорському заводі “Лиття і Поковок” почата реконструкція з метою переорієнтації виробництва на випуск литих заготівель для атомних установок, реакторного обладнання, насосів, паро – та гідротурбін, та спеціальних труб великих діаметрів для енергетичних установок. Краматорський завод було оголошено Всесоюзним ударним комсомольським будівництвом.

У 1973 році на “ЛіП” вперше у Радянському Союзі почали опановувати принципову нову технологію позапічного вакуумування сталі.

Зростання виробництва: Продовжувалось інтенсивне будування заводу. Був введений до експлуатації КПЦ-1 з пресом 6000 тонно-сил та 150000 тонно-сил з маніпуляторами. Вже до 1980 року на основному виробництві була введена до строю перша черга електросталеплавильного цеху потужністю 168 тис. тонн на рік. У цеху були змонтовані та здані до експлуатації три електродугові сталеплавильні печі ємністю 12 тонн, 50 тонн та 100 тонн, вакуумна сталеплавильна 30-тонна піч.

До того часу ЛіП значно збільшив обсяги сталевого лиття та вийшов на випуск 32,5 тис. тонн лиття на рік. Завод став ведучим за поставками крупних заготівель атомних реакторів у системі енергетичного машинобудування СРСР.

Почав роботу сталеливарний комплекс у складі фасонно-ливарного та обрубного цехів проектною потужністю 70 тис. тонн лиття на рік.

Продукція для АЕС: Вперше в СРСР опановано виробництво цільноливарного корпусу ГЦН – 195 М та виплавлений злиток масою 205 тонн.

У серпні 1980 року у КПЦ був введений у експлуатацію прес зусиллям 15000 тонно-сил та маніпулятором вантажопідйомністю 120 тонн. Прес дав змогу виробляти заготівлі масою до 250 тон та надавав додаткову потужність в річному обсязі 30 тисяч поковок. У грудні того ж року надійшла у експлуатацію піч ДСП-100 НЗА, а у 1981-ому – встановлення безперервного розливання ковальських злитків, автоматизований кувальний комплекс з маніпулятором фірми “Деві-Леві” на базі пресу зусиллям 6000 тонно-сил. Завод набув потужності 60 тисяч поковок на рік.

Опановувалось виробництво нової продукції – заготівель парових та гідравлічних турбін, обичайок, дисків, хвостовиків та іншого обладнання для атомних станцій. Вперше в СРСР опановано виробництво цільноливарного корпусу ГЦН – 195 М, на заводі вперше був виплавлений злиток масою 205 тонн.

Поставки на експорт: ЕМСС переходить на поставку виробів з механічною обробкою. Починаються поставки виробів на експорт до Франції, Швеції, Китаю.

Вперше в СРСР на заводі освоїли технологію виробництва чавуну у електродугових сталеплавильних печах ємністю 50 та 100 тонн. У ці роки ЕМСС став основним постачальником кованих заготівель для харківського “Турбоатома” та волгодонського “Атоммаша”

У листопаді 1984 року вперше в СРСР були виготовлені суцільно литі верхня та нижня половини зовнішнього корпусу турбіни потужністю один мільйон кіловат, вагою 63 тонни та довжиною 6 метрів. Нова технологія економила кошти та підвищувала надійність деталі.

Важкі 90-ті: Різкий стрибок цін на енергоносії, дисбаланс економічних зв’язків, руйнування фінансово-кредитної системи викликали загальну кризу платоспроможності та значне падіння виробництва.

У 1991 році випуск товарів народного споживання став важливою частиною роботи заводу. 21 листопада 1991 року завод був залучений до державного реєстру України, як “Орендне підприємство “Енергомашспецсталь””.

Через фінансові проблемі з заводу звільнялись висококваліфіковані кадри, що тільки погіршувало ситуацію з виробничим процесом. Незважаючи на труднощі, спеціалісти ЕМСС тримали марку. У 1944 році у КПЦ-1 бригадою Віталія Ілліча Нещерета була виготовлена поковка для досвідченої обичайки корпусу атомного реактору ВПБР-600. Зовнішній діаметр поковки склав 6140 мм. В Україні на той час таких обичайок ще ніхто не робив.

Колектив вистояв: У зв’язку із стартом приватизації в Україні завод набуває статусу акціонерного товариства. У 1996 році Міністерство фінансів України видало свідоцтво про випуск іменних акцій відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” номінальною вартістю у 25 тисяч карбованців у кількості 157359 тисяч штук.

У цей, найскладніший період життя заводу, робота в цехах не припинялась. У 1997 році був проведений ремонт пресу зусиллям 6000 тонно-сил, печі ДСП-1, кранового обладнання.

Колектив вистояв. Переломним для Підприємства став 2000 рік. Тоді керівництво заводу, у зв’язку з низькою купівельною можливістю всередині країни і з метою пошуку нових ринків, прийняло рішення переорієнтувати підприємство на експорт продукції за кордон.

Країну захистили собою: Почесне місце у рядах першобудівників та працівників заводу за правом належить фронтовикам, ветеранам Другої Світової Війни, яка для них назавжди залишилась Великою Вітчизняною. У шістдесяті роки, коли завод “ЛіП” з’явився на мапі Краматорська, багато хто з них ще був молодим, сповненим сил та наснаги до творіння. Пройшовши тяжкі випробування у боях з фашистами, після болі, смертей та руйнувань, окрилені освідомленням Перемоги, вони з подвійною енергією зайнялись мирною працею. Колишні фронтовики відрізнялись дисципліною, підвищеним почуттям обов’язку та відповідальності, що допомагало їм успішно вирішувати найскладніші виробничі завдання.