Почесне місце у рядах першобудівників та працівників заводу за правом належить фронтовикам, ветеранам Другої Світової Війни, яка для них назавжди залишилась Великою Вітчизняною. У шістдесяті роки, коли завод “ЛіП” з’явився на мапі Краматорська, багато хто з них ще був молодим, сповненим сил та наснаги до творіння. Пройшовши тяжкі випробування у боях з фашистами, після болі, смертей та руйнувань, окрилені освідомленням Перемоги, вони з подвійною енергією зайнялись мирною працею. Колишні фронтовики відрізнялись дисципліною, підвищеним почуттям обов’язку та відповідальності, що допомагало їм успішно вирішувати найскладніші виробничі завдання.
Доля кожного ветерану заслуговує уваги та поваги нащадків. Заводська багатотиражка “Робоча трибуна” не один раз розповідала на своїх сторінках про модельника Василя Федоровича Лісового. У 1943 році його було призвано до армії. У складі мінометного полку він брав участь у боях за Одесу, у Корсунь-Шевченківській операції. Визволяв Румунію, Болгарію, Югославію, Угорщину. Перемогу молодший лейтенант Лісовий зустрів на австрійській землі. Нагороджений десятком бойових медалей. За мужність та героїзм, проявлені під час визволення міст Західної Європи, йому 11 разів була оголошена подяка Верховного Головнокомандувача.
У модельному цеху заводу Василь Федорович був ударником праці та одним з найбільш шанованих наставників, передавав свій досвід молодим модельникам. Його трудовий шлях був також відзначений багатьма Почесними грамотами та подяками.
Петро Семенович Кривега пропрацював більш ніж 20 років інженером-ливарником спочатку на СКМЗ, а потім на нашому заводі. Та тільки у святкові дати надягав парадний піджак з бойовими нагородами, серед яких були: орден Слави ІІІ ступеня за участь в формуванні Одеру, медалі “За взяття Берліну” та “За звільнення Праги”.
За спогадами ветерана, до форсування Одеру вони готувалися три дні. Бійці пиляли ліс, в’язали плоти, збирали підручні засоби для переправи. Сержант Петро Кривега з двома товаришами на благенькому плоту перебиралися через річку під масивними обстрілами супротивника. На березі одразу почали марш-кидок вглиб території. Через шість кілометрів одразу зайняли село: супротивник не очікував такого активного наступу наших військ. У селі закріпилась одна рота. За кілька годин відбили чотири контратаки ворога. Запас боєприпасів добігав кінця, доводилось економити кожен патрон. І тут, нарешті, надійшла допомога.
Батька Миколая Івановича Шалахова призвали до армії в перші ж дні війни. Після визволення Краматорська, у 1943 році, пішов на фронт й 17- річний Микола. Він бився у склади артилерійських військ. Після демобілізації закінчив машинобудівний технікум. Спочатку працював на НКМЗ начальником ремонтної майстерні, а потім перейшов до “ЛіП” начальником гаража, де працював до пенсії.
На початку війни також проводив на фронт батька й старшого брата Павло Никифорович Шеремет. Залишившись у окупованому фашистами Краматорську, Павло допомагав партизанам, як міг, в свої 15 років. У 1943 році записався у добровольці на фронт. На короткострокових курсах їх навчали стріляти, будувати мости та переправи. Павло був направлений до 63- го мотострілецького окремого батальйону. У складі 1-го Українського фронту він пройшов з боями Польщу, Чехословаччину, Угорщину, штурмував Берлін. Форсував Ельбу, де відбулась історична зустріч з союзниками. Бойовий шлях фронтовика був відзначений орденом Червоної Зірки, медаллю “За бойові заслуги”, чехословацькою медаллю “За хоробрість”.
На молодому заводі “Лиття і Поковок” Павло Никифорович працював старшим інженером відділу контролю виконання та діловодства. Фактично ван був референтом директора заводу, допомагав керівникам цінними порадами на основі свого життєвого досвіду.
