8 травня 1945 року Німеччина оголосила про свою капітуляцію у Другій Світовій Війні. Перемога стала можлива тільки завдяки героїзму та силі духу, згуртованості та мужності нашого народу. Борючись на фронтах та у тилу на благо вільного життя дітей та онуків, була сплачена велика ціна – мільйони передчасно загиблих життів… Ми сумуємо за усіма, хто ціною свого життя виконав свій святий обов’язок, захищаючи у ті суворі роки свою Батьківщину. Нехай пам’ять про загиблих героїв ніколи не згасає.
Коли протрубили тривогу в улюбленому краю,
Застигли хлопчаки в солдатському строю…
Ця стара пісня складена і про таких, як Іван Павлович Шевченко. Він теж пішов на фронт у 18 років. Пройшов місячний курс молодого бійця. У 1943 році брав участь у боях за Святогірськ. Місто та навколишні території переходили з рук в руки. На усіх прилеглих висотах засіли снайпери. Іван Павлович згадував, що над окопом не можна було голову підняти – по брустверу щойно ж бив ворог. У цих боях він був важко поранений, рік провів у шпиталі, лікарі дивом зберегли йому ногу. Він нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня і медаллю “За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 років”. З 1975 року працював на заводі токарем-розточувальником.
Його ровесник, Микола Пермінов, бойове хрещення пройшов на Курсько-Орловській дузі у 1943 році. Його участь у цій великій битві була відмічена медаллю “За відвагу”. А за форсування Дніпра він отримав орден Слави ІІІ ступеня.
– Рухаючись у другому ешелоні 49-ої армії, ми зайняли тимчасову оборону на лівому березі, пропустивши ударні групи, – згадував згодом Микола Петрович. – А коли передові війська закріпились на правому березі, була організована і наша переправа. Німці безперервно контратакували, вели нещадний артилерійський вогонь, але ніщо не могло зупинити наступ радянських військ.
Ветеран пройшов з боями усю Європу та зустрів перемогу у Берліні. За часи мирного життя від робив електрослюсарем заводської центральної лабораторії вимірювальної техніки та автоматики.
Командир відділення маршової роти, Георгій Прохорович Пальцев, 23 лютого 1942 року був направлений на Волховський фронт до полкової розвідки. Він брав участь в операціях із захоплення “язиків”, за що був нагороджений медаллю “За відвагу». Пізніше на грудях бійця з’явився й орден Червоного Прапора. Під час наступу на Карельському півострові був важко поранений, пройшов довге лікування. Служив до 1955 року: повертатися було нікуди та ні до кого, через те, що під час окупації загинула уся його сім’я. У Краматорську Георгій Прохорович працював зуборізальником на СКМЗ, а у 1971 році перейшов на роботу до Палацу Культури ім. Пушкіна.
Розвідник Михайло Павлович Лантух волею воєнної долі опинився на східному фронті, брав участь у боях з Японією. Одного разу, групу з трьох сміливців, у числі яких був і Михайло, відправили до глибокого тилу супротивника для коригування вогню наших батарей. Коли їх помітили, розвідники викликали вогонь на себе. Обстріл тривав чотири години, тільки завдяки щасливому випадку героям вдалося вижити. За цей бій Михайло Лантух був нагороджений орденом Червоної Зірки. Трудовий шлях у мирний час він почав учнем токаря-розточувальника, без відриву від виробництва закінчив технікум та інститут. На нашому заводі дійшов до керівника відділу, був членом президії профспілкового комітету. Його вклад у розвиток виробництва був відзначений медаллю “За трудові заслуги”.
Бойовий шлях Карпа Олексійовича Долгова почався ще за часи Фінської війни, а з червня 1941 року він служив у складі 1-го Гвардійського Житомирського Червонопрапорного корпусу. Брав участь у боях за звільнення України, Польщі, Чехословаччини, Югославії, з перемогою дійшов до Берліну. Нагороджений орденом Вітчизняної війни та багатьма бойовими медалями. На заводі “Лиття і Поковок” Карп Олексійович працював кранівником у ЕСПЦ до 1977 року, коли вийшов на пенсію.
Незвичайно склалась доля Івана Семеновича Велігури. З дитинства він мріяв про авіацію, але батьки наполягли на вступі до сільськогосподарського технікуму. Одночасно Іван навчався у Слов’янському аероклубі. У вересні 1941 року був призваний до армії. Пройшов прискорений курс навчання та став зенітником. Бойове хрещення відбулося в Анапі, де він охороняв аеродром від німецьких бомбардувальників. На початку 1942 року був переведений до лінкору “Паризька комуна” – одного з найкрупніших кораблів вітчизняного флоту у Чорному морі. Знаходячись на флотській службі, Велігура не один раз звертався до командування з рапортом про перехід до авіації. У кінці кінців його прохання схвалили. Він брав участь у всіх операціях, котрі проходили на південному крилі фронту, у розгромі ворожої групи армії “Південь”, у боях за звільнення Болгарії та Румунії. Ще сім років після війни старший льотчик, командир ланки Велігура освоював нові типи літаків. Після цього служив начальником політвідділу авіаполку в Семипалатинську. У нього 19 високих нагород, п’ять з яких – бойові. Після демобілізації очолив штаб громадянської оборони нашого підприємства.
У складі 2- го Білоруського фронту бився В.М. Графов – снайпер, на рахунку якого десятки знищених ворогів. Мінометник І.Е. Лизень пройшов усі чотири роки війни, брав участь у Яссько-Кишиньовській операції, у боях за Україну та Польщу. Ветеран-прикордонник М.П. Петров разом з 33 бійцями застави вісім діб відбивав атаки ворога. Позиції залишили тільки після наказу командування. Бойові нагороди капітану запасу В.Г. Ульянова – орден Червоної Зірки та шість медалей. І.І. Олендарев свою першу нагороду – медаль “За відвагу” отримав за взяття Смоленську. А далі були бої на Мамаєвому кургані, на Сандомирському плацдармі, під Берліном. Його бойові подвиги були відмічені орденом Слави ІІІ ступеня, медаллю “За звільнення Варшави” і польською медаллю “За Варшаву”. Розвідник В.А. Довгаль нагороджений медаллю “За відвагу” під час визволення Болгарії. А медаль “За бойові заслуги” йому вручили в Угорщині. Під час угорської операції він був поранений і вже у шпиталі отримав орден Слави ІІІ ступеня. П.А. Таран у складі піхотних військ пройшов по фронтовим стежкам від Сталінграда до Берліну. Нагороджений медаллю “За бойові заслуги”. 16- річним пішов на фронт І.А. Чуприна. Він брав участь в штурмі Відня, за що наказом Верховного Головнокомандувача йому була оголошена подяка. Кулеметник А.Г. Гусєв у складі мотострілецького полку форсував Буг, Віслу, брав участь у Варшавській операції. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, медалями “За відвагу”, “За звільнення Варшави”, “За бойові заслуги”.
Переможно завершивши свою працю, фронтовики відчайдушно робили в усіх цехах та підрозділах заводу “Енергомашспецсталь”. Після виходу на пенсію не розривали зв’язків з підприємством, продовжували у міру своїх сил і можливостей брати участь у заводських заходах, допомагати ділом та порадою. Сьогодні, за словами голови профспілкового комітету ПАТ “ЕМСС”, Віктора Сербіна, на обліку стоять 1135 ветеранів. Кожний з них віддав заводу більше десяти років трудового життя і звідси вийшов на заслужений відпочинок. Кожного місяця завод виділяє кошти на доплати їхніх пенсій. Гарною традицією стали також премії та цінні подарунки ветеранам до Дня Перемоги, 8 березня та Дня Машинобудівника.
