У 1989 році директором заводу став Віктор Рабігольдович Шрайдер, який перейшов на цю посаду з посту заступника директора з комерційних питань. На його керівництво прийшли найтяжчі роки за увесь період роботи заводу. Йшла перебудова, розділився на незалежні держави Радянський Союз. Вслід за цим наступила глибока фінансова криза.
Завод важко переживав ці нелегкі часи. Стало зрозуміло, що по всій країні обвалилась система взаємозаліків, з’явилась система передоплати. На заводі почались затримки заробітної плати, спеціалісти звільнялись. Треба було шукати вихід з положення, щоб зберегти ядро колективу та дійсне виробництво. Були виділені кошти на рекламу, на ЕМСС з’явились перші бригади, які виїжджали на пошуки замовлень у різні регіони країни.
Опрацьовувалося питання оренди підприємства. Та у липні 1991 року делегати конференції трудового колективу одноголосно проголосували за те, щоб надати дозвіл на оренду підприємства. Головою Правління був обраний Віктор Шрайдер. Вперше за часи господарської діяльності завод вийшов на беззбиткову роботу. 21 листопада 1991 року завод був залучений до державного реєстру України, як “Орендне підприємство “Енергомашспецсталь””.
За підсумками восьми місяців роботи був отриманий прибуток. Працівникам заводу була виплачена премія до Дня Машинобудівника. За результатами роботи у 1991 році була проведена низка заходів, які були націлені на збільшення соціальних гарантій працівників заводу. Заробітна плата була збільшена на 60% та нараховувалась з коефіцієнтом індексації, були введені додаткові виплати на проїзд у міському транспорті та на харчування у їдальні. Також додатковими виплатами компенсувались різкі стрибки інфляції. Правилом на заводі стали грошові виплати, які попереджували кожне чергове підвищення цін на товари.
Основне виробництво працювало незадовільно, обсяг виробництва скоротився втричі. Завод працював у строгому режимі економії енергетичних та матеріальних ресурсів.
У 1991 році випуск товарів народного споживання став важливою частиною роботи заводу. Річний обіг продажу таких товарів сягнув 4,6 млн.рублів. Три чверті усіх товарів народного споживання, які випускались на заводі, відправлялись до Росії. Але попит на такі товари був невеликим, багато продукції залишалось на складах.
Задля стабілізації положення адміністрація приймала низку заходів. Директор домігся від Ради Міністрів дозволу встановити ціну на злитки з рівнем рентабельності не вище 25%. Задля погашення заборгованості по заробітній платні (борг підприємства складав 25 млн. руб.) директор оформив дворічний кредит в “Авто Банку” на суму 26 млн. рублів. Експорт продукції був збільшений вдвічі, завдяки чому була погашена кредитна заборгованість. Але згодом, у зв’язку із збільшенням цін на сировину та матеріали, поставки продукції на експорт стають не вигідними.
Через фінансові проблемі з заводу звільнялись висококваліфіковані кадри, що тільки погіршувало ситуацію з виробничим процесом. Залишались тільки ті, хто справді був відданий заводу та своєму ділу. Незважаючи на труднощі, спеціалісти ЕМСС тримали марку. У 1944 році у КПЦ-1 бригадою Віталія Ілліча Нещерета була виготовлена поковка для досвідченої обичайки корпусу атомного реактору ВПБР-600. Зовнішній діаметр поковки склав 6140 мм. В Україні на той час таких обичайок ще ніхто не робив.
Але криза у країні продовжувала погіршуватись та чинити вплив на діяльність підприємства. Різкий стрибок цін на енергоносії, дисбаланс економічних зв’язків, руйнування фінансово-кредитної системи викликали загальну кризу платоспроможності та значне падіння виробництва. У результаті загальмувала реалізація виробленої продукції, зросла дебіторська заборгованість, скоротилась можливість своєчасно виплачувати рахунки за поставлені енергоносії, здобувати сировину, виплачувати зарплатню. У зв’язку з приведеними обставинами, підрозділи підприємства тимчасово перейшли на скорочений режим роботи та були введені ліміти на споживання енергоресурсів.
Спостерігались проблеми з введенням у експлуатацію КПЦ-2. Будівництво гальмувалось через провину будівників – тресту “Донмашстрой” та комбінату “Донецктяжстрой”. Терміни здачі фундаменту пресу багатократно зривались, через що завод виплатив державі багатомільйонні штрафи.
